Игорь Синицын

…Жизнь прекрасна потому, что можно путешествовать…

Previous Entry Share Next Entry
І навіщо киянам Аляска...
Игорь Синицын
igorsinitsyn

І навіщо киянам Аляска...

 

 

.Видео..особливо коли мороз до сорока, глибокий сніг, відсутній зв'язок і попереду — 350 кілометрів гірської снігової пустелі. І за плечима — по 50 кілограмів на брата. Тоді, коли кожен крок знаменитого Шпаро фіксує кінокамера, а про першу українську експедицію на Аляску можна дізнатися лише з американських газет.

— Коли ми збиралися на Північ,— розповідає керівник експедиції Ігор Снницин,— нас не розуміли ні московські чиновники, ні місцеві. Нам казали: є у вас Карпати і подорожуйте!

Коли народилася ідея здійснити кількаетапинй похід на Північ, (останній етап, на Аляску, завершився місяць тому), зустрілися з великими організаційними труднощами. І створили (у 1990 році) Науково-експедиційний центр «Київ». А всю програму назвали «Відродження».

Для довідки. НЕЦ «Київ» — некомерційна організація. Займається організацією полярних експедицій, госпрозрахунковою діяльністю: комп'ютерні роботи, іспити приладів широкого застосування в умовах Арктики і Антарктиди, пошиття та іспит кліматичного одягу для регіонів з низькою температурою, високі ремонтні роботи з застосуванням альпіністського обладнання. При НЕЦ діє школа подорожей, яка займається організацією оздоровчих подорожей у різних кліматичних поясах.

Що може пов'язувати киян з Північчю? Хоча б те що у знаменитій експедиції Скотта до Північного полюса (1911 рік), у драматичному суперництві з Амундсеном був українець з Полтавщини. А капітан-командор експедиції Берінга (1741 рік) Олексій Чіріков — син колишнього коменданта Києва. 60 відсотків населення Чукотки — українці. І на Алясці ми зустріли , українців, яким приємно було почути рідну мову...

— Для здійснення останнього етапу експедиції «Відродження» нам потрібні були гроші, атрибутика, реклама. І фірма «Київська страхова компанія» стала нашим спонсором. Команда була досвідчена — звання майстрів спорту, наукові ступені, досвід — ми мали. Цього разу нас було четверо: я, мій напарник (він, до речі, вчений секретар Ради з автоматизації наукових досліджень АН України) Андрій Спірін і група забезпечення — Микола Гострий та Ігор Вавілов. Радист наш не міг працювати — за американськими законами для роботи в ефірі треба було скласти іспит. Він його і склав успішно, поки ми йшли.

Спочатку ми спробували перейти на американський берег з чукотського дрейфуючими крижинами, але сильний ураган зірвав плани. Тоді ми перебралися на американський берег і пройшли 350 кілометрів по гірській, майже не населеній, частині Аляски. Наш похід викликав велику цікавість у місцевого населення: про нас писали тамтешні газети, привітання нам прислала мерія селища Теллер, знаменитого тим, що в ньому завершив трансатлантичний переліт на дирижаблі «Норвегія», разом з Нобіле — Амундсен. Тепер там, поруч з амундселівськім знаком — наш, першої української експедиції. Після завершення походу ми отримали запрошення на конференцію інструкторів подорожей дикою природою, яка відбудеться у штаті Ваномінг. Їх цікавить наша методика, бо не було в Америці такої масовості туризму, як у нас. На жаль, і у нас намічається спад, у зв'язку з дорожнечею. І ми все робимо, щоб не допустити цього. Беремо замовлення від наукових установ, розробляємо прогнози, здійснюємо наукові програми. Частину заробленого надаємо нашій школі подорожей. Але режим оподаткування, на жаль, не розрізняє чисто комерційних організацій і таких, що створені не заради отримання прибутку.

А взагалі політика підтримки масового туризму повинна бути державною, оскільки навіть двотижнева подорож не просто корисна для організму,— вона майже повністю оновлює його. І така підтримка з боку держави — не розкіш, а турбота про здоров'я народу.

І ще одне. Кілька місяців тому над антарктичними станціями колишнього СРСР було піднято російські прапори. Але утримувати їх самотужки Росія неспроможна, йдеться про закриття деяких з них. І ми розробили ряд пропозицій по організації української, антарктичної експедиції. Це важливо, бо вся метеослужба була сконцентрована у Росії, а у нас виробився стереотип частки цілого — відсутність кадрів, наукової системності, широти охвату. Це престиж держави, за який треба платити...

Записав Костянтин ПАРИШКУРА.


?

Log in

No account? Create an account